Квакерський чохлик на ножиці. Завершення.

Ще навесні до завершення квакеру лишалось зовсім трошки, а думки загрузли на таких дрібничках, що годі й казати. Що вишити там замість літер, що вишити тут замість літер, чи випороти мультиколор...

ілюстрація з обкладинки

У мене значно менше літер і слів, ніж у автора. наприклад, у центрі замість напису - лебідь, запропонований авторкою як альтернативний варіант. Верхній кутик - з солов'їними вічками. Вони вишиті мультиколором Мадейра, у нього досить швидкі переходи кольору. Для солов'їних вічок це підходить. Тканина нерівномірна і хрестики приземкуваті. Квадратний дизайн від цього став ромбоподібним. Але це не страшно, у  ромба всі сторони однакові. Просто сам чохлик буде трохи приземкуватішим, ніж треба. Якби схема була розвернутою на 45 градусів, і вийшов би прямокутник з різними сторонами - тоді було б погано.

Barbara Bernard "Loudoun Sampler Guild Anniversary"

На самому початку всього квакеру, давним-давно, я планувала вишивати по брунатній тканині чорним шовком. Або темно-синім. Потім схвалила авторський варіант. Потім поступово барви з'їхали у сторону жовтого і помаранчевого. І врешті... вийшло взагалі не те, що планувалося. Бо... 

Увечері я вирішила випрати вишивання. Нечиста сила смикнула мене, за звичкою, намилити його мильною піною. І все загинуло. Все тепер виглядає так, ніби йому 200 років. Вірніше сказати, зблякла сама тканина, саме так, як вона вже робила це торік, коли я прала її після фарбування. Ніколи не поспішайте, коли не впевнені і вам здається, що ви щось могли підзабути. Бо ви насправді підзабули, і буде халепа.

Жах, просто жах. Був колір молочного шоколаду, став колір якогось капучіно з молоком. Цифри взагалі не роздивитись.
Звісно, я зажурилась. І все одно зробила чохлик для ножиць.

З технічних подробиць пошиття..

Читайте інструкцію збірки, шукайте майстер-класи, а то інакше  будете переробляти все по кілька раз.

До вивороту вишивки я припрасувала шар м'якого клеєвого флізеліну. Здалося, що занадто м'яке. Допрасувала ще твердий клеєвий дублерин. Зараз можу сказати, що дублерин був зайвий, чохлик занадто жорсткий. Мабуть, найкращий варіант був би такий: вишивання, м'який флізелін, підкладка, м'який флізелін.

 

Я спробувала полегшити справу і підшити підкладку машинкою, але на жаль, довелося врешті-решт все перешивати руками. Машинне пошиття не давало такого точного результату, як ручна праця.  Якщо ви займаєтесь клаптиковим шиттям і звикли до припусків 6мм - знайте, що  тут зовсім інший випадок і цього буде мало, бо у нижньому кутку підкладка повинна відступити від кута десь на 1см.

 Збірка цих маленьких рукодільних дрібничок забирає більше клопоту, ніж великі картини. Навіть вертикальний біскорнюшний шов вишився вірно лише з другого разу. Перший раз був неправильного кольору...

 Здається, єдине, чого я тут не переробляла, це ґудзик.

Ножиці-лелеки поміщаються дуже добре і навіть трохи місця лишається. Нагадую, тканина невідомого виробника ~ 40ct або ще мілкіше, муліне - різноманітна бавовна і мадейрівський шовк.

Ми звикли, що мотузочки зав'язуються гарним бантиком, а от у іноземних майстринь я звернула увагу, що мотузочка лише одна, і вона мабуть просто накручується на ґудзик. Так і роблю (а мотузочок все ж зробила дві)

Таким чином, чохлик для золотого лелеки в мене вже є, він не такий як думалось, а такий, як вийшов. Думаю, що можна  робити ще один - "такий як думалось". Трошки пізніше.

"Золотий" лелека від Madeira - це перший мій рукодільний подарунок для себе улюбленої.  Коли я захопилась вишиванням і читала багато вишивальних форумів, то вирішила, що просто зобов'язана мати вишивальні ножиці. Розмаїття було дуже велике. Вибір - це часто складна проблема. Отож, я вирішила, що хочу коли-небудь мати здоровецьку колекцію ножиць і почати треба з класики. Лелеки і павичі - це, здається, класика жанру серед вишивальних ножиць. Я надумала мати і те і інше, і почала з лелек. Вибрала фірму Madeira, про них були гарні відгуки, на пакунку написано, що вироблено в Італії, та ще й позолота 22 карати. Як тут можна стриматись...

Є такий забобон, що не можна дарувати іншій людині гострі предмети. І якщо хочеться ножиці,  треба купувати їх самій. Кілька років тому у свій День Народження я купила цього "золотого лелеку", а оскільки  того вечора проходив дуже визначний футбольний матч, то, по-перше, крамниця вирішила зачинитися раніше, і я втрапила на останню хвилину, коли продавець вже зачиняв двері ключем, а по-друге, на зворотньому шляху (з новенькими ножицями у руцях, бо не могла намилуватися) ми всі занурились у  розмальований, ревучий  натовп футбольних вболівальників-іноземців,  що прокотився повз нас як велике веселе цунамі. :)

"Лелеки" мешкають у вишивальній коробці і я дуже ними задоволена.